Притчі

Притча: різниця між розумною людиною і дурнем

Якось Учень прийшов до Вчителя і запитав: Вчителю, чим розумна людина відрізняється від дурної? Був тихий сонячний ранок, Вчитель пив зелений чай і думав про суть вічності. Але задля Учня він відставив недопитий чай, призупинив свої роздуми, піднявся і повів Учня за собою. Вчитель привів юнака до гори. До того схилу, де нещодавно стався невеликий обвал, і біля підніжжя гори лежало каміння різного розміру.
       Вчитель сказав Учневі, щоб той відніс усі камінці на вершину гори. Каміння було багато, і Учень тягав його цілий день, а Вчитель сидів у затінку дерева і читав працю великого філософа Та Ну.
     Учень дуже втомився, але до заходу сонця він все ж таки переносив усе каміння. Він підійшов до Вчителя, сповнений гордості за виконану роботу, і запитав:

– Вчителю, тепер я можу почути відповідь на своє питання?
– Ні, – похитав головою Вчитель, – ти ще не готовий.
– А навіщо було тагяти усе це каміння?, – зарепетував Учень.
– Ось, – підняв вказівний палець Вчитель, – Розумна людина запитала б про це до того, як почати носити каміння.

Сильна притча про порожні скарги

Одного разу чоловік йшов повз якийсь будинок і побачив стару бабусю в кріслі-гойдалці, а поруч з нею у такому ж кріслі дідок, який читав газету. Між ними на ганку лежав собака і скиглив так, наче його щось болить. Проходячи повз, чоловік здивувався, чому той пес так скиглить. Наступного дня він знову йшов повз цей будинок. Знову сиділа стара пара в кріслах-гойдалках, а між ними собака, який лежав і видавав той самий жалібний звук.

Спантеличений чоловік пообіцяв собі, що, якщо і завтра собака буде скиглити, він запитає про нього у цієї пари. На третій день на свою біду він побачив ту ж сцену: старенька хиталася в кріслі, дідок читав газету, а собака лежав на своєму місці і продовжував скиглити.

Він більше не міг це ігнорувати.

– Вибачте, мем, – звернувся він до старенької, – що трапилося з вашим собакою?
– З ним? – Перепитала бабуся. – Він лежить на цвяху.

Спантеличений її відповіддю чоловік запитав:

– Якщо він лежить на цвяху і йому боляче, чому він просто не встане?

Старенька посміхнулася і сказала привітним лагідним голосом:

– Значить, голубчику, йому боляче настільки, щоб скиглити, але не настільки, щоб зрушити з місця…

В цьому уся суть: ми часто ниємо, що нас усе дістало, що треба щось змінювати, але при цьому нічого не робимо. А для початку треба хоча б «встати»!

Притча “Урок Метелика”. Головний закон успіху

     Якось у коконі з’явилася маленька щілина. Крізь неї поступово почав пробиратися метелик, який хотів нарешті розправити свої крильця. Людина, проходячи в той момент повз, почала спостерігати за цим дійством. Минула година, дві, три, після чого метелик вирішив покинути свої зусилля. Щілина залишилася такою ж маленькою.
    Тоді людина вирішила допомогти. Взяла ніж і розрізала кокон. Метелик легенько вийшов з нього, але його тільце залишилося бути слабким та немічним, а прозорі крила майже не рухалися.
     Людина продовжувала спостерігати, чекаючи, що ось-ось крила маленького розправляться й зміцніють, і він зможе взлетіти. Цього так і не сталося!
     Все своє життя метелик волочив по землі слабке тільце і нерозправлені крила. Він так і не зміг літати.
   А все тому, що людина, бажаючи допомогти, не розуміла головного: зусилля, які треба докласти, щоб пробратися через вузьку щілину кокона, необхідні метеликові. Тільки так рідина з тіла переходить у крила, надаючи їм потрібну силу. Лише після цього він зміг би літати. Життя змушувало метелика докладати зусиль, перш ніж залишати свою оболонку. Бо саме це загартовує його і дозволяє рости й розвиватися.
   Зусилля – це те, що найбільш потрібне нам у житті. Якби нам можна було жити, не зустрічаючись із труднощами, ми були б обділені. Ми не змогли б бути такими сильними, якими є зараз. І ніколи не змогли б літати.

Щаслива сім’я

В одному маленькому місті живуть по сусідству дві сім’ї. Одні подружжя постійно сваряться, звинувачуючи один одного у всіх бідах і з’ясовуючи, хто з них прав. А інші дружно живуть, ні сварок у них, ні скандалів. Дивується норовиста господиня щастя сусідки. Заздрить. Каже чоловікові:– Піди, глянь, як у них так виходить, щоб усе гладко і тихо. Прийшов той до сусідського будинку, причаївся під відкритим вікном. Спостерігає. Прислухається. А господиня, якраз, порядок в домі наводить. Вазу дорогу від пилу витирає. Раптом задзвонив телефон. Жінка відволіклася, а вазу поставила на краєчок столу. Але тут її чоловікові щось знадобилося в кімнаті. Зачепив він вазу, та впала і розбилася.– Ох, що зараз буде! – думає сусід. Підійшла дружина, зітхнула з жалем, і каже чоловікові:– Пробач дорогий. Я винна. Так невдало вазу поставила.– Що ти, мила? Це я винен. Поспішав і не помітив вазу.– Що ти? Не винен ти. Це я була неуважна. Хай, як то кажуть, буде на щастя!Боляче защеміло серце у сусіда. Прийшов він додому засмучений. Дружина до нього:– Щось ти дуже спритно. Ну що, подивився?– Так!– Ну і як там у них?– У них-то кожен сам винен. Ось тому і не сваряться. А ось у нас всі і завжди праві .

                               Щоб ти став кращим. 

Дідусь з онуком йшли великим лісом. Ледь помітна стежинка звивалась поміж високими деревами. Вечоріло. Подорожні втомилися. Дідусь уже збирався заночувати десь під кущем, аж тут хлопчик побачив у гущавині хатинку.

– Дідусю, он хатинка! – радісно вигукнув онук. 

– Може, в ній переночуємо?

– Так, це хатинка для дорожніх, – сказав дідусь. Вони зайшли в лісову хатинку. У ній було чисто,на стіні висіла гілочка з ялинки. За народним звичаєм це означало: заходьте, будь ласка, любі гості. Дідусь і онук підійшли до столу й побачили на ньому хлібинку та глечик з медом. Поруч лежала маленька гілочка ялинки. На вікні – відро з водою. Дідусь і внук умилися і сіли вечеряти.– Хто це все поставив на стіл? – питає онук.– Добрий чоловік, – мовив дідусь.– Як це так? – дивується онук. – Залишив нам добрий чоловік їжу, а ми й не знаємо, хто він. Для чого ж він старався?  – Щоб ти став кращим, – відповів дідусь.

Чорна крапка

Одного разу мудрець зібрав своїх учнів і показав їм звичайний аркуш паперу, де намалював маленьку чорну крапку. Він запитав їх:

– Що ви бачите? Всі хором відповіли, що чорну крапку. Відповідь була не вірною. Мудрець сказав:– А хіба ви не бачите цей білий аркуш паперу – він такий величезний, більше, ніж ця чорна крапка! Ось так і в житті – ми бачимо в людях насамперед щось погане, хоча хорошого набагато більше. І лише одиниці бачать відразу «білий аркуш паперу».

Притча про цвяхи

Ця притча - про гнів, його наслідки і те, чому потрібно опанувати його. 

Жив-був один дуже запальний і нестриманий молодий чоловік. І ось одного разу його батько дав йому мішечок з цвяхами і наказав кожного разу, коли він не стримає свого гніву, вбити один цвях в стовп огорожі.

У перший день в стовпі було декілька десятків цвяхів. На другий тиждень він навчився стримувати свій гнів, і з кожним днем число забитих в стовп цвяхів стало зменшуватися. Юнак зрозумів, що легше контролювати свій темперамент, ніж забивати цвяхи.

Нарешті прийшов день, коли він ні разу не втратив самовладання. Він розповів про це своєму батьку і той сказав, що тепер кожного дня, коли синові вдасться стриматися, він може витягнути зі стовпа по одному цвяхові.

Йшов час, і прийшов день, коли юнак зміг повідомити батьку про те, що в стовпі не залишилося жодного цвяха. Тоді батько взяв сина за руку і підвів до паркану:

- Ти непогано впорався, але ти бачиш, скільки в стовпі дірок? Він уже ніколи не буде таким, як раніше. Коли говориш людині щось зле, у нього залишається такий же шрам, як і ці дірки. І неважливо, скільки разів після цього ти вибачишся, - шрам залишиться.

Притча, яка вчить не тримати образ

Один чоловік купив на базарі овочів. Приїхавши додому, він виявив, що торговці замість товару поклали в його візок купу каміння.
Але він не поїхав назад і не став журитися, а продовжував жити як раніше.І ось через сорок довгих років в його будинок постукали. Коли чоловік відчинив двері, на порозі стояли діди.

– Здрастуй, – сказали вони, – це ми обдурили тебе тоді, і ми прийшли попросити вибачення.

Чоловік відповів:

– Я пам’ятаю цей випадок. Але ви нічого мені не повинні: камені я викинув в той же день в яму. А ви сорок років носили їх у вашому серці.

Приголомшлива притча про винуватця всіх наших проблем. Варто періодично перечитувати і замислюватися

Йшов лицар по пустелі. Довгим був його шлях. По дорозі він втратив коня, шолом і обладунки. Залишився тільки меч…Лицар був голодний, і його мучила спрага. Раптом вдалині він побачив озеро. Зібрав він всі сили і пішов до води. Але у самого озера сидів триголовий дракон. Лицар вихопив меч і з останніх сил почав битися з чудовиськом. Добу бився, другу бився. Дві голови дракона відрубав. На третю добу дракон впав без сили. Поруч впав знесилений лицар, не в силах вже більше стояти на ногах і тримати меч. І тоді з останніх сил дракон запитав:

– Лицар, а ти що хотів щось?

– Води попити.

– Ну то і пив би…

"Мішок проблем” – притча, яка допоможе надто тривожним батьками переглянути своє ставлення до дітей

Одного разу до Бога прийшла жінка. Її спина була зігнута під вагою великого мішка, голова нахилена вперед, а погляд спідлоба був тривожним і пильним.

– Ти втомилася, мила жінко? – Стурбовано спитав Господь. – Зніми свою ношу з плечей, присядь, відпочинь.

– Дякую, але я не можу тут розсиджуватися, я ненадовго, – відмовилася жінка. – Тільки попрошу – і відразу назад! А то раптом за цей час вже що-небудь трапилося? Ніколи собі цього не прощу!

– Чого ж ти не готова собі пробачити?

– Якщо з моєю дитиною щось станеться. Я якраз і прийшла попросити тебе: Господи, спаси і сохрани його!

– Я тільки цим і займаюся, – серйозно сказав Господь. – Хіба я дав тобі привід засумніватися в моїй турботі?

– Ні, але … У цьому житті стільки всяких небезпек, поганого впливу, крутих поворотів! А у нього вік такий – все хочеться спробувати, всюди влізти, у всьому якось самоствердитися. Я дуже боюся, що його занесе на повороті, він вдариться, і йому буде боляче.

– Що ж, наступного разу він буде обережнішим, тому що на своїй шкурі дізнається, що таке біль, – відповів Господь. – Це дуже хороший досвід! Чому ж ти не хочеш дати йому навчитися?

– Тому що хочу позбавити його від цього болю! – Пристрасно вигукнула мати. – Ти бачиш – я завжди ношу з собою мішок соломи, щоб підстелити її там, де він може впасти.

– А впасти він може всюди … – задумливо відповів Господь. – Навіть з власного ліжка можна впасти, хіба ні?

– Ну так … Але ж є таке прислів’я – «знав би, де впасти, так соломки б підстелив». Ось я і намагаюся захистити його.

– І тепер хочеш, щоб я обклав його соломкою з усіх боків? Добре. Дивись!

І Господь миттю створив цілу купу соломи і кинув її в світ. Солома потрапила точно в ціль: вона кільцем лягла навколо сина тієї жінки, відгородивши його від усіх небезпек, від усіх негараздів, від усіх спокус, а заодно і від життя. Жінка бачила, як її син намагається рухатися то туди, то сюди, розсунути солому, пробратися крізь неї, але все марно: солома пересувалася разом з ним, готова, якщо що, пом’якшити удар. Син метався, пробував розірвати солом’яне кільце, впадав то у відчай, то в лють. А зрештою, він дістав звідкись сірники і підпалив солому. Спалахнуло полум’я, і ​​всю картину миттєво затягнуло димом.

– Синку! – Закричала жінка. – Синку, я йду на допомогу!

– Хочеш підкинути в багаття ще соломки? – Запитав Господь. – Май на увазі: чим більше соломки підстеляють батьки, тим сильніше бажання прорватися крізь неї за будь-яку ціну. Якщо ж це не вдасться, людина може і зовсім почати марнувати життя. Адже вона не буде знати, що таке біль, і що таке свобода вибору – теж …

– Але я не можу цього допустити! – Проридала жінка. – Мій мішок соломки врятує його!

– Ти думаєш, що це мішок соломи, але ти помиляєшся, – відповів Господь. – Насправді це – Мішок Проблем. Всі жахи, які тобі ввижаються, всі побоювання, які в тебе живуть, всі страхи, якими ти наповнена, знаходяться в цьому мішку. Все, про що ти думаєш і тривожишся, набирає силу і розростається, тому що ти даєш цьому енергію. Тому твоя ноша настільки обтяжлива, а твоя спина втомилася … Залиш цей мішок, дай сину свободу, а я подбаю про нього і захищу його!

Ця притча актуальна зараз, як ніколи: Одного разу миша помітила, що господар ферми поставив мишоловку…

Одного разу миша помітила, що господар ферми поставив мишоловку. Вона розповіла про це курці, вівці і корові. Але вони повторювали їй лише одне: “Мишоловка – це твої проблеми, до нас вона ніякого відношення не має!”

Трохи пізніше в мишоловку попалася змія – і вкусила дружину фермера. Намагаючись її вилікувати, дружині приготували суп з курки. Потім зарізали вівцю, щоб нагодувати всіх, хто приїхав відвідати хвору. І, нарешті, зарізали корову, щоб гідно нагодувати гостей на похоронах.

І весь цей час, миша спостерігала за тим, що відбувається, через дірочку в стіні і думала про речі, які ні до кого ніякого відношення не мають!

Мораль: Якщо Вас щось не стосується безпосередньо, не думайте, що це щось не вдарить Вас по голові.

Притча «Мудрець і бігун»

Один мудрець якось вів монолог про отримання задоволення від виконання будь-якої дії. Під час розповіді до нього звернувся один з присутніх:
– Хіба задоволення можна отримувати, займаючись будь-якою справою? Я – бігун, але задоволення від свого головного заняття, бігу, не отримую.

Мудрець не відповів, а просто запропонував влаштувати спільну пробіжку. Вони вийшли на вулицю і почали бігти. Учень одразу запитав:
– Яка наша мета, куди біжимо?
– Просто вперед, конкретного завдання немає.
– Як можна бігти без мети? Може, хоча б, уточнимо час пробіжки або швидкість бігу? Або будемо бігти наввипередки?
– Якщо ти хочеш бігти швидше і з метою, біжи до о-о-он того дерева на пагорбі. Там і зустрінемося.Коли мудрець прибіг до місця зустрічі, бігун сказав:

– Взагалі ніякої радості і задоволення. Тренування як тренування.
Тоді вчитель запропонував зайти в будинок, який розташувався поруч. Тут він жив.
Коли вони увійшли, дружина подала смачний обід. Учень сказав:
– Яка смачна страва, я ніколи не їв нічого подібного!

Він жував не поспішаючи, насолоджуючись смаком. Мудрець сказав:
– Ми будемо їсти до того моменту, поки каструля не спорожніє наполовину.
Учень ледь не вдавився і дуже здивувався.
Учитель, бачачи вираз його обличчя, сказав:
– Може, тобі принесе більше задоволення обід за 10 хвилин або поїдання наввипередки?

Бігун зрозумів суть і розсміявся.

А мудрець лише сказав:

– Радість полягає в самій дії, а не в результаті або придуманих для неї сенсах.

Суперова притча про те, чому не потрібно соромитися ставити питання

Зловив Дракон в лісі Вовка і каже йому:

– Дивись, записую: «Вовк, сірий, одна штука». Сьогодні прийдеш до мене на обід, я тебе з’їм. Зрозумів?
– Зрозумів.
– Є питання?
– Hі.

Пішов Вовк понурий.

Йде далі Дракон по лісі. Зловив Лисицю.

– Дивись, Руда, записую: «Лисиця, руда, хвостата, одна штука». Сьогодні прийдеш до мене на вечерю я тебе з’їм. Зрозуміла?
– Зрозуміла.
– Питання є?
– Hі.

 Пішла Лисиця, зажурившись.

А Дракон далі йде. Зловив Зайця, каже:

– Дивись, вухань, записую: «Заєць, сірий, вуха довгі, одна штука». Завтра прийдеш до мене на сніданок, я тебе з’їм. Зрозумів?
– Зрозумів.
– Питання є?
– Є.
– Став!
– А можна не приходити?
– Можна. Ви-крес-лю-ю!

Притча про любов і кохання

В одній звичайні людській душі жили Любов і Кохання.

Вони були схожі, як близнюки, але вели себе чомусь по-різному. Кохання було від природи сліпим, Любов мала стовідсотковий зір.

Коли Кохання впритул не помічало недоліків, Любов чудово бачила їх, беззаперечно приймаючи.

Коли Кохання гуляло під місяцем і дарувало квіти, захлинаючись у вирі щасливих емоцій, Любов терпляче чекала самотніми холодними ночами. Коли Кохання розпливалося в компліментах, Любов говорила жорстку правду, лікуючи болем.

Кохання знало безліч ніжних слів, Любов просто вміла дарувати насолоду.

Коли кохання кричало „я не проживу без тебе!”, любов, тихо помираючи, відпускала на свободу.

Коли кохання безсило билося в істериці, вимагаючи взаємності, Любов проводила безсонні ночі біля лікарняного ліжка, ні на що не зважаючи.

Коли кохання, дивлячись в постаріле зів’яле лице, відвернулося, і, жаліючи себе, розтануло, як сніг, залишивши душу назавжди, Любов залишилась, вдихаючи життя в холодні посинілі губи.

— Я тут безсила, — сказала Смерть, тихо танучи слідом за Коханням.

— Чому ж так відбувається? – запитав молодий Ангел у старшого „колеги”, зазираючи з цікавістю у сповнену Любов’ю душу.

— Все просто, — відповів Старий Ангел, який на своєму віку бачив мільйони звичайних людських душ.

— Все просто. Коли народилося Кохання – засяяла нова яскрава зірка, даруючи красу і радість всім навколо. Коли народилася Любов – посміхнувся Бог.

Професор і книга. Притча про погляд на життя

Сьогодні на уроці соціальних проблем наш професор підняв чорну книгу і сказав:

– Ця книга червона.

А ми усі:

– Ні.
– Так, червона.
– Це не так.

Він обернув книгу, а її задня обкладинка була червоного кольору. Зробивши невеличку паузу, він сказав:

– Не кажіть комусь, що він не правий, доки не подивитеся на ситуацію з його точки зору.